‘ормуванн¤ системи влади - нелегкий ≥ тривалий процес дл¤ будь-¤коњ крањни, тим б≥льше дл¤ такоњ, що вперше стаЇ державою. «вичайно, њй у пригод≥ стаЇ досв≥д багатьох член≥в св≥тового сп≥втовариства, проте в≥н не може застосовуватись буквально. Ќе може, бо йдетьс¤ про живу матер≥ю, ¤ка несе в соб≥ традиц≥њ попередньоњ державност≥, котр≥ в суб`Їктах системи влади вкарбовуютьс¤ ¤к елементи ментальност≥, ¤к родова њх ознака.

”крањна вийшла з –ад¤нського —оюзу, з держави, в ¤к≥й розпод≥л функц≥й влад був ном≥нальним, а зд≥йсненн¤ њх п≥дпор¤дковувалось однопарт≥йн≥й систем≥. ¬она пронизувала структуру влади, стаючи водночас ≥ головною конструкц≥Їю влади, ≥ надбудовою системи. ѕриродно, що при цьому перманентно виникала небезпека дом≥нуванн¤ суб`Їктивного начала. ÷¤ небезпека в р≥зн≥ часи ≥ з р≥зною ефективн≥стю (чи неефективн≥стю) нейтрал≥зовувалас¤ внутр≥шньопарт≥йною демократ≥Їю та виховною роботою. ≤нколи це давало ≥деальн≥ результати, щось на зразок того, про що (з ≥ншого, правда, приводу) сказав ћихайло Ўолохов: Уя пишу за вел≥нн¤м серц¤, але серце моЇ належить парт≥њФ. ≤деали, зв≥сно, Ї вин¤тками. ќднопарт≥йна система завжди т¤ж≥Ї до суб`Їктив≥зму, власне, до авторитаризму.

ѕ≥сл¤ дес¤ти рок≥в незалежност≥ ”крањна фактично не перейшла межу однопарт≥йност≥. ѕри на¤вност≥ б≥льше ста парт≥й в систем≥ влади вони не в≥д≥грають поки-що н≥¤коњ рол≥, владу маЇ одна парт≥¤ Ц парт≥¤ влади. ѕерефразуйте тепер великого письменника ≥ вийде: Уя зд≥йснюю владу за вел≥нн¤м серц¤, а серце моЇ належитьЕ влад≥Ф. јбсурд? “ак, але такою, себто Ц абсурдною, ≥ Ї сьогодн≥ влада в ”крањн≥. ≤ ¤кщо т¤ж≥нн¤ до авторитаризму в попередн≥й систем≥ стримувалос¤ внутр≥шньопарт≥йною демократ≥Їю, то парт≥¤ влади внутр≥шньоњ демократ≥њ не знаЇ, у нењ ≥нша природа.

—в≥това практика виробила засоби блокуванн¤ авторитаризму. ¬ њх основ≥ Ц принцип розпод≥лу функц≥й влад ≥ система њх противаг ≥ стримувань.  лючовою ланкою такого розпод≥лу стаЇ парламент, - орган, що за в≥дпов≥дних умов сам стаЇ ≥ ¤дром демократ≥њ, ≥ њњ поширювачем, можна сказати точн≥ше: њњ катал≥затором.

ѕарламент в ”крањн≥ Ї, а демократ≥¤ Ц пров≥дний насл≥док розпод≥лу влад Ц в≥дсутн¤. ÷ей парадокс по¤снюЇтьс¤ знову ж таки рудиментарним суб`Їктив≥змом, котрий набув у нас потворного вигл¤ду. ¬≥н призв≥дець ≥снуванн¤ в ”крањн≥ одночасно двох систем влад: конституц≥йноњ, на демократичних засадах (д≥ючоњ Уде-юреФ) ≥ позаконституц≥йноњ, створеноњ насильницькими методами (д≥ючоњ Уде-фактоФ).

ќск≥льки повноц≥нне функц≥онуванн¤ парламенту можливе в конституц≥йн≥й систем≥ влади, а вона парал≥зована, то у в≥дпов≥дному стан≥ знаходитьс¤ ≥ сам парламент. «аконодавчий орган, котрий, всупереч надзвичайному супротиву з боку ѕрезидента та його приб≥чник≥в, прийн¤в  онституц≥ю, передбачив зд≥йсненн¤ державноњ влади незалежними њњ г≥лками: законодавчою, виконавчою ≥ судовою, тепер невпинно ≥ стр≥мко втрачаЇ свою вагу.

≤снуюча тенденц≥¤ Ц один з про¤в≥в системноњ пол≥тичноњ кризи, њњ насл≥док ≥, частково, причина. «≥ сторони це здаЇтьс¤ алог≥чним, адже у становленн≥ ”крањни ¤к суверенноњ держави, в створенн≥ засад демократ≥њ ¬ерховна –ада в≥д≥грала ключову роль. —аме вона ще 16 липн¤ 1990 року проголосила ƒекларац≥ю про державний суверен≥тет ”крањни, 24 серпн¤ 1991 року ухвалила јкт незалежност≥, 28 червн¤ 1996 року прийн¤ла  онституц≥ю ”крањни. «а короткий час подолано шл¤х в≥д символ≥чного законодавчого органу до класичного парламенту, риси ¤кого стали виразно про¤вл¤тис¤ з≥ створенн¤м системи законотворчоњ роботи в контекст≥ загальноњ державно-правовоњ реформи.

ѕрикро, що цей поступ свав≥льно припинений. ѕочинаючи з 1998 року, коли в сумнозв≥сн≥й Усп≥кер≥ад≥Ф в≥ддзеркалились насл≥дки так званого адм≥нресурсу, конТюнктурн≥сть окремих пол≥тичних сил н≥би-то демократичного зм≥сту, буденне пристосуванство де¤ких депутат≥в, парламент почав перетворюватись в юридично-правову обслугу владного режиму, оформлюючи його сьогочасн≥ ≥нтереси, забувши н≥би, що орган≥чн≥ закони, котр≥ випливають з≥ зм≥сту  онституц≥њ, закони, що Ї парламентським, найважлив≥шим компонентом державно-правовоњ реформи, зор≥Їнтован≥ на баланс влад ≥ стаб≥льн≥сть у сусп≥льств≥, н≥ким, кр≥м парламенту, прийн¤т≥ бути не можуть. ≤ що в≥дпов≥дальн≥сть за цю справу лежить на нин≥шн≥х депутатах, кер≥вництв≥ парламенту.

—итуац≥¤ стр≥мко пог≥ршилась п≥сл¤ антиконституц≥йного перевороту в парламент≥, зд≥йсненого з вол≥ ѕрезидента, на початку 2000 року. ”творена б≥льш≥сть, котра в цив≥л≥зованих системах влади сприймаЇтьс¤ ¤к парод≥¤ на парламентське структуруванн¤. ÷¤ б≥льш≥сть необх≥дна була режиму дл¤ осв¤ченн¤ руйнац≥њ  онституц≥њ з допомогою фальшивого референдуму, дл¤ юридичного закр≥пленн¤ диктатури.

ƒо чест≥ депутат≥в, такого закр≥пленн¤ не сталось. ¬насл≥док загостренн¤ пол≥тичноњ кризи ≥ пов`¤заних з цим под≥й, т.зв. б≥льш≥сть розпалас¤ Ц  онституц≥¤ захищена, ¬ерховну –аду збережено. ≤ в≥д ганьби теж. „и тепер, чи в своЇму новому склад≥ Ц вона маЇ повернутис¤ до процесу державно-правовоњ реформи, утверджуючи тим самим належне м≥сце парламенту в систем≥ влади, передбачаючи правов≥ запоб≥жники проти узурпац≥њ влади.

Ќа приклад≥ сучасноњ ”крањни переконуЇмось, наск≥льки небезпечною Ї узурпац≥¤ влади, зд≥йснена, ¤к не дивно, гарантом дотриманн¤  онституц≥њ та його присп≥шниками. ¬ таких умовах забезпечити верховенство права неможливо. ¬оно, ¤к ≥ засади демократ≥њ, конституц≥йн≥сть тощо, стаЇ ф≥кц≥Їю, ф≥говим листком режиму. яскравим вираженн¤м в≥дсутност≥ верховенства права в ”крањн≥ Ї упосл≥дженн¤ права людини ≥ громад¤нина: на житт¤, охорону здоров`¤, працю, осв≥ту, ≥нформац≥ю Е ≥ т.д. —утн≥сть влади протилежна њњ форм≥. “ак, правоохоронн≥ органи здатн≥ творити злочинства, прикриваючи њх формально-правовими процедурами ¤к у справах √. √онгадзе, ќ. ™ль¤шкевича, ќ. ѕодольського ≥ багатьох ≥нших.

—укупн≥сть ознак нашоњ держави на сучасному етап≥ переконуЇ в тому, що вона все б≥льше стаЇ не правовою, не соц≥альною ≥, ¤к насл≥док, не суверенною. “ема статт≥ не передбачаЇ обірунтуванн¤ цих висновк≥в, проте вони очевидн≥. ≤накше ≥ не буваЇ в умовах абсолютноњ влади, тим паче, коли вона нев≥дворотно стаЇ крим≥нальною. ≤ коли недавно ѕрезидент вдовольн¤вс¤ тим, що концентрац≥¤ влади в його руках була завуальована, прихована в≥д св≥ту ≥ власного народу (через прислужництво залежних теле- ≥ рад≥оканал≥в, ручних губернатор≥в, безпорадн≥ ур¤ди, кишенькову парламентську б≥льш≥сть ≥ т.п.), то останн≥м часом диктатура зд≥йснюЇтьс¤ до непристойност≥ в≥дверто. „ого вартий один лише приклад введенн¤ т.зв. ≥нституту державних секретар≥в. Ќе згадуЇмо вже про укази, що суперечать законам, пол≥цейський режим зд≥йсненн¤ влади дл¤ розправи з ≥накомисленн¤м, втручанн¤ адм≥н≥страц≥њ в господарську д≥¤льн≥сть, брехню ¤к метод державного управл≥нн¤, страх Ц загальну характеристику самопочутт¤ сусп≥льства ≥ т.д.

¬трачаЇ в таких умовах авторитет ≥ дов≥ру населенн¤ вс¤ влада, парламент у тому числ≥. ѕарламент у першу чергу, бо ≥нструменти компрометац≥њ в руках режиму. «в≥дси дике, незрозум≥ле дл¤ св≥ту шельмуванн¤ ¬ерховноњ –ади, не¤вки на виклик до парламенту посадовц≥в, невиконанн¤ «акону про трансл¤ц≥ю зас≥дань, тупе намаганн¤ перетворити парламент в посм≥ховисько.

“акий лик узурпованоњ влади. «в≥дси висновок: щоб повернути ”крањну на шл¤х демократ≥њ, треба ≥снуючу систему влади зм≥нити на конституц≥йну. ≤ зробити це сл≥д саме правовим, парламентським шл¤хом. –оль парламенту, депутат≥в при тому стаЇ вир≥шальною, а в≥дтак м≥сце в систем≥ влади парламенту маЇ бути визначальним. ’оч би тому, що своЇю природою парламент Ц антипод авторитаризму.

¬одночас не сл≥д забувати, що таке м≥сце парламенту, точн≥ше: перем≥щенн¤ його до такого стану, - лише вершина надзвичайно складноњ структурноњ перебудови всього сусп≥льного ≥ державного житт¤. ÷¤ перебудова торкнетьс¤ ≥ пол≥тичноњ структури, ≥ наближенн¤ засад громад¤нського сусп≥льства, ≥ створенн¤ умов дл¤ реал≥зац≥њ потенц≥алу кожного громад¤нина чи юридичноњ особи (бо насл≥дком авторитаризму Ї ≥ пригн≥ченн¤, сковуванн¤ такого потенц≥алу), ≥, природно, зм≥ни самоњ системи влади.

Ќа цьому шл¤ху опорними точками стануть вдосконаленн¤ окремих статей  онституц≥њ, реформуванн¤ виборчоњ системи в напр¤мку посиленн¤ рол≥ парт≥й, зм≥цненн¤ взаЇмозвТ¤зку ≥ взаЇмноњ в≥дпов≥дальност≥ м≥ж парламентом ≥ ур¤дом, законодавче забезпеченн¤ зростанн¤ рол≥ орган≥в самовр¤дуванн¤ ≥ прав реі≥он≥в.

÷ей шл¤х складний, але виправданий. …ого метою Ї вт≥ленн¤ на практиц≥ ≥деалу крањни, в≥дтвореного в преамбул≥ нашоњ  онституц≥њ. ¬т≥ленн¤ заради ≥нтерес≥в громад¤нина ”крањни.